Iван Нечуй-Левицький виступав і як драматург (комедія «На кожум'яках», історична драма «Маруся Богуславка», «В диму та в полум'ї» (1875 року) тощо), етнограф-фольклорист («Світогляд українського народу від давнини до сучасності» (1868–1871 рр.), «Українські гумористи й штукарі» (1890 року)) та лінгвіст («Сучасна часописна мова в Україні» (1907 року); «Граматика української мови» в 2-х ч. (1914 року) тощо).
Увійшов в історію української літератури як видатний майстер художньої прози. Створивши ряд високохудожніх соціально-побутових оповідань та повістей, зобразивши в них тяжке життя українського народу другої половини XIX століття, показавши життя селянства й заробітчан, злиднями гнаних з рідних осель на фабрики та рибні промисли, І. Нечуй-Левицький увів в українську літературу нові теми й мотиви, змалював їх яскравими художніми засобами. На відміну від своїх попередників — Квітки-Основ'яненка та Марка Вовчка, він докладніше розробляв характери, повніше висвітлював соціальний побут, показував своїх героїв у гострих зіткненнях з соціальними умовами. У пореформений час ускладнювалися суспільні взаємини, виникали нові конфлікти між основними верствами населення. Розвиток капіталізму, пролетаризація селянства, яке заповнювало міста, зумовлювали появу нового типу спролетаризованого селянина та нові суспільні умови його життя в місті. Одне слово, нові умови вимагали появи нових видів і жанрів, які б могли глибше й достеменніше охопити усю складність і розмаїття проявів тогочасного життя.
Зміст:
1. Кайдашева сім'я
2. Микола Джеря
3. Баба Параска та баба Палажка
4. Хмари
5. Князь Єремія Вишневецький
6. Старосвітські батюшки та матушки
7. Гетьман Іван Виговський
8. Дві московки
9. Запорожці